«Кожен день на передовій – це історія», – каже Олег Орос з Ужгородщини, в котрого таких історій уже як мінімум 90. 

Багатодітний батько, він із перших днів на війні у складі 128-ї бригади, а до цього працював стоматологом у власній клініці.     

«Моя військова спеціалізація, як і в цивільному житті, пов’язана з медициною. Єдине, дорогою в поїзді до місця призначення перекваліфікувався зі стоматолога в лікаря-терапевта, хірурга, сімейника і т. д.», – зазначає захисник.   

Олег з колегами-медиками вивозить поранених із поля бою, надає їм першу лікарську й долікарську медичну допомогу. Та найважче, зізнається, – це страх не змогти допомогти побратимам, які зазнали бойових травм чи поранень.   

«Єдине, чого хочеться, – це більше відповідальності від людей, які ще не зрозуміли, що таке війна, котрі й далі не розділяють росію з Україною і продовжують говорити "какая разніца". Не хочу, щоб вони відчули те, що відчувають і бачать ті, кого торкнулася рука "освободителя"», – наголошує чоловік.   

Розповідаючи про своїх побратимів, військовий каже, що в нього крута команда. У перерві між боями вони разом грають на гітарі, в мафію, співають про «русскій корабль», займаються спортом на саморобному турніку та брусах. Також у вільний час разом із солдатами вчаться медичної само- та взаємодопомоги, накладати джгути й турнікети.

Найбільша підтримка захисника – це його рідні, їхні молитви та два слова в смс «Як ти?». Військовий зазначає, що дружина, діти та деякі друзі (війна внесла свої корективи) мотивують не здаватись і додають йому сил.  

«Я б не сказав, що тут щось змушує боротись. Ні! Тут є тільки одне бажання – ПЕРЕМАГАТИ! З Божою допомогою так і буде!» – переконаний Олег Орос.